Архив метки: виконавче провадження

Скасування судом постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору

Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту України 19.05.2017 р. виніс постанову про стягнення виконавчого збору з боржника в сумі 8051116,11 грн. Одночасно з цим, державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв’язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»).

Мною, як адвокатом боржника, було оскаржено постанову про стягнення виконавчого збору до суду. Основними мотивами оскарження цієї постанови було те, що вона суперечить ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Адвокат вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 27 вказаного Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. У даному ВП виконавчий документ було повернуто державним виконавцем стягувачу без виконання, у зв’язку з відсутню у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону «Про виконавче провадження»). Цей факт в сукупності з іншими матеріалами виконавчого провадження підтверджував відсутність фактичного стягнення заборгованості із боржника, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Крім того, адвокат вказав, що законодавцем були внесені зміни до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» та виключено обов’язок державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 цього Закону. Зміни набрали чинності 05.01.2017 р., а тому були чинним на дату винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 19.05.2017 р.

Внесення змін до ст. 40 Закону було цілком правильним кроком законодавця, оскільки Законом «Про виконавче провадження» запроваджено механізм стягнення виконавчого збору лише із фактично стягнутих сум. Тому був нелогічним обов’язок державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору, у разі повернення виконавчого документу стягувачу через не можливість виконати виконавчий документ, внаслідок відсутності майна у боржника.

Разом з тим, відповідні зміни до п. 8 Розділу ІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Мінюсту від 02.04.2012 р. N 512/5  внесені не були, що призводить до винесення державними виконавцями помилкових постанов про стягнення виконавчого збору з підстав, що Законом не передбачені.

Адвокат зазначив, що Закон має вищу юридичну силу ніж наказ Міністерства юстиції, а тому у даному випадку п. 8 «Інструкції з організації примусового виконання рішень» не повинен застосовуватись виконавцем та судом.

Скаржник також пояснив, що такою ж була і практика застосування Закону «Про виконавче провадження» у попередній редакції (до внесення змін Законом від 02.06.2016 р.) щодо стягнення виконавчого збору. Так, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у його постановах від 28.01.2015 р. у справі №3-217гс14, від 06.07.2015 р. у справі №6-785цс15, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання виконавчого документу, передбачені ст. 32 Закону «Про виконавче провадження». У той же час, у ст. 32 Закону «Про виконавче провадження» були передбачені випадки примусового виконання рішень, які зводяться до фактичного виконання виконавчого документу, а саме: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням. Тому дії державного виконавця (відкриття виконавчого провадження, направлення запитів, винесення постанови про арешт майна боржника, і т.п.), які не призвели до фактичного стягнення коштів за виконавчим документом про стягнення заборгованості, не були достатньою підставою для стягнення виконавчого збору з боржника.

Оцінивши усі докази в їх сукупності, врахувавши правову позицію скаржника та норми Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Категория Адвокат судебник, Новости | Метки , , , |

Арешт майна боржника у виконавчому провадженні

 

Обмеження прав людини повинне відбуватись у суворій відповідності до вимог Закону.

Одним із законів, який допускає обмеження прав особи, є Закон України «Про виконавче провадження», викладений законодавцем 02.06.2016 р. у новій редакції (надалі – «Закон»), який регламентує накладення арешту на майно боржника.

У цій статті розглянемо норми Закону про накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні (надалі – «ВП»), його скасування та зняття.

Із правового аналізу положень Закону можна дати таке визначення поняттю арешт у ВП – це етап звернення стягнення на майно боржника, який застосовується виконавцем, з метою забезпечення реального виконання рішення і який полягає у обмеженні прав боржника на розпорядження своїм майном, а за рішенням виконавця — і у користуванні ним.

 

Накладення арешту  

 

Процедура накладення арешту у ВП мною класифіковано за двома критеріями:

1.                      За строком накладення:

1)                      арешт накладається негайно під час відкриття ВП:

-          якщо стягувач вказав рахунки боржника у банківських чи інших фінансових установах (ч. 7 ст. 26 Закону);

-          якщо стягувач вказав конкретне нерухоме майно боржника і виконавець пересвідчився за даними електронних державних баз даних та реєстрів про належність цього майна боржнику на праві власності або іншому майновому праві (ч. 7 ст. 26 Закону);

-          у разі виявлення майна боржника під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем його проживання/перебування (ч. 4 ст. 13, п. 4, 6, 7 ч. 3 ст. 18 Закону);

2)                      1 робочий день є у виконавця на арешт майна/коштів боржника, виявленого виконавцем у ВП (ч. 2 ст. 13 Закону), після чого виконавець повинен продовж 1 робочого дня надіслати платіжну вимогу для примусового списання арештованих коштів;

3)                      5 робочих днів дається виконавцю на проведення опису та арешту майна після отримання ним інформації про місцезнаходження майна боржника (ч. 4 ст. 13 Закону).

 2.     За особливостями порядку накладення арешту виділимо арешт:

1)                      коштів;

2)          ювелірних та побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів;

3)                      продуктів та інших речей, що швидко псуються;

4)                      предметів застави аграрної розписки;

5)                      іншого рухомого майна

6)                      нерухомого майна

 Законом затверджено перелік майна, на яке не може бути звернуто стягнення. Такі ж обмеження містяться і у деяких інших Законах, наприклад, щодо майна казенного підприємства, нерухомого майна Національної академії наук України та національних галузевих академій наук і організацій, що віднесені до їх відання, коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника, теплогенеруючих, теплопостачальних та теплотранспортуючих організацій, тощо (див. «Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами», як додаток до Закону України «Про виконавче провадження»; ч. 7 ст. 77 ГК України, ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання», та ін.).

Арешт є етапом звернення стягнення на майно для його подальшої реалізації, тому слід зробити висновок про те, що таке майно не може бути арештоване за наявності умов, які виписані у відповідному нормативному акті, оскільки подальша реалізація такого майна не можлива.

Заставне майно повинно бути арештоване виконавцем на загальних підставах, про що повідомляється застоводержатель, відмінний від стягувача (ч. 4 ст. 50, ч. 3 ст. 51 Закону). Реалізація заставленого майна має ряд особливостей, які потребують окремого детального висвітлення, враховуючи існування спеціальних законів, зокрема, «Про іпотеку», «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у яких чітко передбачені дії виконавця для реалізації обтяженого майна. Однак, порядок вчинення виконавчих дій виходить за рамки предмету дослідження цієї статті.

Важливим є те, що на рівні Закону прямо зафіксовано можливість арешту рухомого майна виконавцем лише після його опису (ч. 2 ст. 56 Закону), а сам опис майна, нагадаю, відбувається виключно у присутності понятих (ч. 2 ст. 22 Закону). Ця норма є важливою з практичної точки зору, оскільки в сукупності із ст.ст. 26, 74 Закону надає можливість оскаржити рішення виконавця про накладення арешту на все рухоме майно боржника без його ідентифікації та опису на стадії відкриття виконавчого провадження або після цього. Подібна практика накладення арешту на все майно боржника була поширеною згідно із попередньою редакцією Закону про виконавче провадження від 1999 року і трапляється у практиці деяких виконавців, не зважаючи на зміну нормативної бази. Тому у разі виникнення такої ситуації рекомендую оскаржувати постанову виконавця про арешт всього майна боржника, як незаконної.

Арешт коштів боржника має особливості. Згідно із прямою вказівкою законодавця у ч. 4 ст. 48 Закону накладений виконавцем арешт на кошти боржника на певних рахунках поширюється також на кошти на тих рахунках боржника, що будуть ним відкриті у майбутньому. При цьому, відкриття нових рахунків боржником після накладення виконавцем арешту на грошові кошти зумовлює кримінальну відповідальність посадових осіб боржника, про що виконавець направляє подання до правоохоронних органів (ч. 4 ст. 52 Закону).

Разом з тим, не допустимим є застосування ч. 4 ст. 48 Закону за аналогією щодо поширення дії накладеного арешту на інше майно боржника, яке у нього з’явиться у майбутньому. По-перше, Закон не передбачає застосування його положень за аналогією, а навпаки, імперативно у ст. 1 Закону встановив проведення виконавцем дій на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. По-друге, саме через особливий режим використання коштів законодавець встановив виключення із загального правила і передбачив можливість арешту грошових коштів незалежно від їх фактичної наявності на рахунках та без їх попереднього опису. Тому ці обставини виключають можливість поширення положень ч. 4 ст. 48 Закону щодо арешту коштів на «майбутніх» рахунках боржника щодо іншого майна боржника, набутого ним після накладення виконавцем арешту на конкретне майно. Відтак, якщо боржник придбав майно після дати накладення арешту, наприклад, в силу дарування, спадкування, купівлі-продажу, то на моє переконання раніше накладений виконавцем арешт на таке майно не поширюється.

Дія арешту у часі має важливе практичне значення. Можливі випадки, коли виконавець наклав арешт на все майно боржника до початку дії Закону у редакції від 02.06.2016 р. або коли арешт було накладено виконавцем на все майно боржника на порушення положень діючої редакції Закону. У такій ситуації залежно від обставин справи можливе оскарження рішення виконавця або ж обґрунтовувати те, що певне майно не є арештованим із наведених вище підстав.

Таким чином, можу рекомендувати у заяві стягувача про відкриття ВП вказувати конкретне майно та рахунки боржника для накладення виконавцем арешту на майно/кошти боржника вже під час відкриття ВП. Строки накладення арешту відрізняються залежно від підстав його накладення. Накладення виконавцем арешту на ВСЕ рухоме майно боржника без його ідентифікації не відповідає вимогам Закону у діючій редакції, а тому рекомендую оскаржувати таку постанову виконавця відразу, коли боржнику стане відомо про її винесення, аби не пропустити 10 денний строк на оскарження. Інакше, боржник може зіштовхнутись із труднощами доказування відсутності обтяжень його майна у майбутньому при намірі вчинити угоду щодо свого майна або ж такі труднощі виникнуть у спадкоємців боржника.

 Зняття та скасування арешту

 

 Очікуваним для боржника є момент зняття або скасування арешту у ВП. Арешт може бути знятий самим виконавцем або ж скасований керівником виконавчої служби чи судом із передбачених Законом підстав, які розглянемо нижче.

Залежно від підстав, арешт знімається або скасовується:

  1. Начальником відділу державної виконавчої служби, якщо державним виконавцем порушено порядок накладення арешту (ч. 3 ст. 59 Закону);
  2. Самим виконавцем у разі (ч. 4 ст. 59 Закону):

-          повернення виконавчого документу до суду, який його видав (ч. 1 ст. 40 Закону);

-          надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

-          отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч. 2, 4 ст. 59 Закону);

-          повернення виконавчого документу стягувачу (з підстав, передбачених п. 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону);

-          закінчення ВП (крім випадків, передбачених у ч. 1 ст. 40 Закону);

-          отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

-          наявність письмового висновку експерта, суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

-          відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

-          погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

-          отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову або отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову.

           3. Судом:

-       за позовом власника майна, на майно якого виконавцем було помилково накладено арешт як на майно боржника у ВП (ч. 1 ст. 59 Закону);

-       у всіх інших випадках, що не входять до повноважень виконавця чи керівника ВДВС (ч. 5 ст. 59 Закону).

 Слід звернути увагу на те, що не у всіх випадках закінчення ВП або повернення виконавчого документу стягувачу є підставою для зняття арешту з майна боржника.

Так, відповідно до ст.ст. 37, 39, 59 Закону арешт не знімається у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку з (1) офіційним оприлюдненням повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, (2) закінченням ВП за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиттям запобіжних заходів, а також (3) у разі не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем, а також у разі повернення виконавчого документу стягувачу, якщо:

  • у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
  • стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
  • у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з’ясувати місцезнаходження боржника — юридичної особи, місце проживання, перебування боржника — фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
  • у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
  • боржник — фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
  • відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
  • законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
  • відсутня згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Отже, перелік підстав, коли арешт не скасовується, досить значний. Деякі із цих підстав не залежать від боржника, але арешт його майна продовжується, не дивлячись на законну поведінку боржника. У такому випадку арешт потребує скасуванню у судовому порядку відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону. Підставою для цього може бути сплив 3 річного строку після повернення виконавчого документу стягувачу чи закінчення ВП і не звернення стягувача із новою заявою про відкриття ВП. У такому випадку у суду існують підстави для захисту прав боржника та скасування арешту, бо за загальними правилами стягувач втратив право на звернення за примусовим виконанням рішення (ч. 4 ст. 4, ст. 12 Закону). Звичайно, у стягувача залишається право звернутись до суду за поновленням пропущеного строку, однак поновлення строку судом залежить від ряду умов, які можуть і не настати.

У той же час, очікувати 3 роки після видачі виконавчого документу чи переривання строку на його пред’явлення (ст. 12 Закону) для реалізації права боржника на скасування арешту – це занадто довго, особливо, коли ВП закінчене або повернуто виконавчий документ. Тому можливе обґрунтування скасування арешту іншими підставами, наприклад, загальними положеннями про право власності особи на своє майно, реалізація якого не залежить від можливості стягувача у майбутньому звернутись із заявою про примусове виконання виконавчого документа. Якщо таке звернення відбудеться, то виконавець зможе знову арештувати майно вже у новому ВП, що буде відповідати інтересам учасників провадження. Запропоновані підстави для скасування арешту будуть оцінюватись судом за його внутрішнім переконанням після оцінки в сукупності наданих доказів і встановлених обставин справи.

З урахуванням вище наведеного вбачається, що інститут арешту у ВП потребує покращення на законодавчому рівні. Обмеження права власності боржника у ВП повинне бути обґрунтованим і не суперечити загальним принципам права, зокрема, щодо реалізації права власності, що закріплені у Конституції України та ЦК України.

Категория Новости | Метки , , , , , , |