Скасування судом постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору

Скасування судом постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору

Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту України 19.05.2017 р. виніс постанову про стягнення виконавчого збору з боржника в сумі 8051116,11 грн. Одночасно з цим, державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв’язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»).

Мною, як адвокатом боржника, було оскаржено постанову про стягнення виконавчого збору до суду. Основними мотивами оскарження цієї постанови було те, що вона суперечить ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Адвокат вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 27 вказаного Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. У даному ВП виконавчий документ було повернуто державним виконавцем стягувачу без виконання, у зв’язку з відсутню у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону «Про виконавче провадження»). Цей факт в сукупності з іншими матеріалами виконавчого провадження підтверджував відсутність фактичного стягнення заборгованості із боржника, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Крім того, адвокат вказав, що законодавцем були внесені зміни до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» та виключено обов’язок державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 цього Закону. Зміни набрали чинності 05.01.2017 р., а тому були чинним на дату винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 19.05.2017 р.

Внесення змін до ст. 40 Закону було цілком правильним кроком законодавця, оскільки Законом «Про виконавче провадження» запроваджено механізм стягнення виконавчого збору лише із фактично стягнутих сум. Тому був нелогічним обов’язок державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору, у разі повернення виконавчого документу стягувачу через не можливість виконати виконавчий документ, внаслідок відсутності майна у боржника.

Разом з тим, відповідні зміни до п. 8 Розділу ІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Мінюсту від 02.04.2012 р. N 512/5  внесені не були, що призводить до винесення державними виконавцями помилкових постанов про стягнення виконавчого збору з підстав, що Законом не передбачені.

Адвокат зазначив, що Закон має вищу юридичну силу ніж наказ Міністерства юстиції, а тому у даному випадку п. 8 «Інструкції з організації примусового виконання рішень» не повинен застосовуватись виконавцем та судом.

Скаржник також пояснив, що такою ж була і практика застосування Закону «Про виконавче провадження» у попередній редакції (до внесення змін Законом від 02.06.2016 р.) щодо стягнення виконавчого збору. Так, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у його постановах від 28.01.2015 р. у справі №3-217гс14, від 06.07.2015 р. у справі №6-785цс15, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання виконавчого документу, передбачені ст. 32 Закону «Про виконавче провадження». У той же час, у ст. 32 Закону «Про виконавче провадження» були передбачені випадки примусового виконання рішень, які зводяться до фактичного виконання виконавчого документу, а саме: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням. Тому дії державного виконавця (відкриття виконавчого провадження, направлення запитів, винесення постанови про арешт майна боржника, і т.п.), які не призвели до фактичного стягнення коштів за виконавчим документом про стягнення заборгованості, не були достатньою підставою для стягнення виконавчого збору з боржника.

Оцінивши усі докази в їх сукупності, врахувавши правову позицію скаржника та норми Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

2018-09-22T13:35:33+00:00