Арешт майна боржника у виконавчому провадженні

 

Обмеження прав людини повинне відбуватись у суворій відповідності до вимог Закону.

Одним із законів, який допускає обмеження прав особи, є Закон України «Про виконавче провадження», викладений законодавцем 02.06.2016 р. у новій редакції (надалі – «Закон»), який регламентує накладення арешту на майно боржника.

У цій статті розглянемо норми Закону про накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні (надалі – «ВП»), його скасування та зняття.

Із правового аналізу положень Закону можна дати таке визначення поняттю арешт у ВП – це етап звернення стягнення на майно боржника, який застосовується виконавцем, з метою забезпечення реального виконання рішення і який полягає у обмеженні прав боржника на розпорядження своїм майном, а за рішенням виконавця — і у користуванні ним.

 

Накладення арешту  

 

Процедура накладення арешту у ВП мною класифіковано за двома критеріями:

1.                      За строком накладення:

1)                      арешт накладається негайно під час відкриття ВП:

-          якщо стягувач вказав рахунки боржника у банківських чи інших фінансових установах (ч. 7 ст. 26 Закону);

-          якщо стягувач вказав конкретне нерухоме майно боржника і виконавець пересвідчився за даними електронних державних баз даних та реєстрів про належність цього майна боржнику на праві власності або іншому майновому праві (ч. 7 ст. 26 Закону);

-          у разі виявлення майна боржника під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем його проживання/перебування (ч. 4 ст. 13, п. 4, 6, 7 ч. 3 ст. 18 Закону);

2)                      1 робочий день є у виконавця на арешт майна/коштів боржника, виявленого виконавцем у ВП (ч. 2 ст. 13 Закону), після чого виконавець повинен продовж 1 робочого дня надіслати платіжну вимогу для примусового списання арештованих коштів;

3)                      5 робочих днів дається виконавцю на проведення опису та арешту майна після отримання ним інформації про місцезнаходження майна боржника (ч. 4 ст. 13 Закону).

 2.     За особливостями порядку накладення арешту виділимо арешт:

1)                      коштів;

2)          ювелірних та побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів;

3)                      продуктів та інших речей, що швидко псуються;

4)                      предметів застави аграрної розписки;

5)                      іншого рухомого майна

6)                      нерухомого майна

 Законом затверджено перелік майна, на яке не може бути звернуто стягнення. Такі ж обмеження містяться і у деяких інших Законах, наприклад, щодо майна казенного підприємства, нерухомого майна Національної академії наук України та національних галузевих академій наук і організацій, що віднесені до їх відання, коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника, теплогенеруючих, теплопостачальних та теплотранспортуючих організацій, тощо (див. «Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами», як додаток до Закону України «Про виконавче провадження»; ч. 7 ст. 77 ГК України, ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання», та ін.).

Арешт є етапом звернення стягнення на майно для його подальшої реалізації, тому слід зробити висновок про те, що таке майно не може бути арештоване за наявності умов, які виписані у відповідному нормативному акті, оскільки подальша реалізація такого майна не можлива.

Заставне майно повинно бути арештоване виконавцем на загальних підставах, про що повідомляється застоводержатель, відмінний від стягувача (ч. 4 ст. 50, ч. 3 ст. 51 Закону). Реалізація заставленого майна має ряд особливостей, які потребують окремого детального висвітлення, враховуючи існування спеціальних законів, зокрема, «Про іпотеку», «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у яких чітко передбачені дії виконавця для реалізації обтяженого майна. Однак, порядок вчинення виконавчих дій виходить за рамки предмету дослідження цієї статті.

Важливим є те, що на рівні Закону прямо зафіксовано можливість арешту рухомого майна виконавцем лише після його опису (ч. 2 ст. 56 Закону), а сам опис майна, нагадаю, відбувається виключно у присутності понятих (ч. 2 ст. 22 Закону). Ця норма є важливою з практичної точки зору, оскільки в сукупності із ст.ст. 26, 74 Закону надає можливість оскаржити рішення виконавця про накладення арешту на все рухоме майно боржника без його ідентифікації та опису на стадії відкриття виконавчого провадження або після цього. Подібна практика накладення арешту на все майно боржника була поширеною згідно із попередньою редакцією Закону про виконавче провадження від 1999 року і трапляється у практиці деяких виконавців, не зважаючи на зміну нормативної бази. Тому у разі виникнення такої ситуації рекомендую оскаржувати постанову виконавця про арешт всього майна боржника, як незаконної.

Арешт коштів боржника має особливості. Згідно із прямою вказівкою законодавця у ч. 4 ст. 48 Закону накладений виконавцем арешт на кошти боржника на певних рахунках поширюється також на кошти на тих рахунках боржника, що будуть ним відкриті у майбутньому. При цьому, відкриття нових рахунків боржником після накладення виконавцем арешту на грошові кошти зумовлює кримінальну відповідальність посадових осіб боржника, про що виконавець направляє подання до правоохоронних органів (ч. 4 ст. 52 Закону).

Разом з тим, не допустимим є застосування ч. 4 ст. 48 Закону за аналогією щодо поширення дії накладеного арешту на інше майно боржника, яке у нього з’явиться у майбутньому. По-перше, Закон не передбачає застосування його положень за аналогією, а навпаки, імперативно у ст. 1 Закону встановив проведення виконавцем дій на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. По-друге, саме через особливий режим використання коштів законодавець встановив виключення із загального правила і передбачив можливість арешту грошових коштів незалежно від їх фактичної наявності на рахунках та без їх попереднього опису. Тому ці обставини виключають можливість поширення положень ч. 4 ст. 48 Закону щодо арешту коштів на «майбутніх» рахунках боржника щодо іншого майна боржника, набутого ним після накладення виконавцем арешту на конкретне майно. Відтак, якщо боржник придбав майно після дати накладення арешту, наприклад, в силу дарування, спадкування, купівлі-продажу, то на моє переконання раніше накладений виконавцем арешт на таке майно не поширюється.

Дія арешту у часі має важливе практичне значення. Можливі випадки, коли виконавець наклав арешт на все майно боржника до початку дії Закону у редакції від 02.06.2016 р. або коли арешт було накладено виконавцем на все майно боржника на порушення положень діючої редакції Закону. У такій ситуації залежно від обставин справи можливе оскарження рішення виконавця або ж обґрунтовувати те, що певне майно не є арештованим із наведених вище підстав.

Таким чином, можу рекомендувати у заяві стягувача про відкриття ВП вказувати конкретне майно та рахунки боржника для накладення виконавцем арешту на майно/кошти боржника вже під час відкриття ВП. Строки накладення арешту відрізняються залежно від підстав його накладення. Накладення виконавцем арешту на ВСЕ рухоме майно боржника без його ідентифікації не відповідає вимогам Закону у діючій редакції, а тому рекомендую оскаржувати таку постанову виконавця відразу, коли боржнику стане відомо про її винесення, аби не пропустити 10 денний строк на оскарження. Інакше, боржник може зіштовхнутись із труднощами доказування відсутності обтяжень його майна у майбутньому при намірі вчинити угоду щодо свого майна або ж такі труднощі виникнуть у спадкоємців боржника.

 Зняття та скасування арешту

 

 Очікуваним для боржника є момент зняття або скасування арешту у ВП. Арешт може бути знятий самим виконавцем або ж скасований керівником виконавчої служби чи судом із передбачених Законом підстав, які розглянемо нижче.

Залежно від підстав, арешт знімається або скасовується:

  1. Начальником відділу державної виконавчої служби, якщо державним виконавцем порушено порядок накладення арешту (ч. 3 ст. 59 Закону);
  2. Самим виконавцем у разі (ч. 4 ст. 59 Закону):

-          повернення виконавчого документу до суду, який його видав (ч. 1 ст. 40 Закону);

-          надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

-          отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч. 2, 4 ст. 59 Закону);

-          повернення виконавчого документу стягувачу (з підстав, передбачених п. 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону);

-          закінчення ВП (крім випадків, передбачених у ч. 1 ст. 40 Закону);

-          отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

-          наявність письмового висновку експерта, суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

-          відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

-          погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

-          отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову або отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову.

           3. Судом:

-       за позовом власника майна, на майно якого виконавцем було помилково накладено арешт як на майно боржника у ВП (ч. 1 ст. 59 Закону);

-       у всіх інших випадках, що не входять до повноважень виконавця чи керівника ВДВС (ч. 5 ст. 59 Закону).

 Слід звернути увагу на те, що не у всіх випадках закінчення ВП або повернення виконавчого документу стягувачу є підставою для зняття арешту з майна боржника.

Так, відповідно до ст.ст. 37, 39, 59 Закону арешт не знімається у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку з (1) офіційним оприлюдненням повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, (2) закінченням ВП за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиттям запобіжних заходів, а також (3) у разі не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем, а також у разі повернення виконавчого документу стягувачу, якщо:

  • у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
  • стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
  • у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з’ясувати місцезнаходження боржника — юридичної особи, місце проживання, перебування боржника — фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
  • у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
  • боржник — фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
  • відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
  • законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
  • відсутня згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Отже, перелік підстав, коли арешт не скасовується, досить значний. Деякі із цих підстав не залежать від боржника, але арешт його майна продовжується, не дивлячись на законну поведінку боржника. У такому випадку арешт потребує скасуванню у судовому порядку відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону. Підставою для цього може бути сплив 3 річного строку після повернення виконавчого документу стягувачу чи закінчення ВП і не звернення стягувача із новою заявою про відкриття ВП. У такому випадку у суду існують підстави для захисту прав боржника та скасування арешту, бо за загальними правилами стягувач втратив право на звернення за примусовим виконанням рішення (ч. 4 ст. 4, ст. 12 Закону). Звичайно, у стягувача залишається право звернутись до суду за поновленням пропущеного строку, однак поновлення строку судом залежить від ряду умов, які можуть і не настати.

У той же час, очікувати 3 роки після видачі виконавчого документу чи переривання строку на його пред’явлення (ст. 12 Закону) для реалізації права боржника на скасування арешту – це занадто довго, особливо, коли ВП закінчене або повернуто виконавчий документ. Тому можливе обґрунтування скасування арешту іншими підставами, наприклад, загальними положеннями про право власності особи на своє майно, реалізація якого не залежить від можливості стягувача у майбутньому звернутись із заявою про примусове виконання виконавчого документа. Якщо таке звернення відбудеться, то виконавець зможе знову арештувати майно вже у новому ВП, що буде відповідати інтересам учасників провадження. Запропоновані підстави для скасування арешту будуть оцінюватись судом за його внутрішнім переконанням після оцінки в сукупності наданих доказів і встановлених обставин справи.

З урахуванням вище наведеного вбачається, що інститут арешту у ВП потребує покращення на законодавчому рівні. Обмеження права власності боржника у ВП повинне бути обґрунтованим і не суперечити загальним принципам права, зокрема, щодо реалізації права власності, що закріплені у Конституції України та ЦК України.

Категория Новости | Метки , , , , , , |

Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Нотаріус вчинив виконавчий напис на іпотечному договорі, з метою звернення стягнення на предмет іпотеки в інтересах банку і запропонував реалізувати квартиру клієнта для погашення заборгованості позичальника за кредитним договором. Кошти отримувала юридична особа, а клієнт у даній справі виступив лише іпотекодавцем (майновим поручителем) за належне виконання позичальником його кредитних зобов’язань перед банком.

Клієнт звернувся до мене за допомогою, як адвоката по кредитним спорам, коли справа знаходилась на стадії примусового звернення стягнення на квартиру органами державної виконавчої служби за виконавчим написом нотаріуса.

Розроблена мною процесуальна стратегія захисту прав та законних інтересів клієнта включала, серед іншого, подача заяви про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за таким виконавчим документом (п. 6 ч. 1 ст. 152 ЦПК України) та оскарження виконавчого напису в судовому порядку (87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 110 ЦПК України).

Позовні вимоги адвокат мотивував, зокрема, тим, що на момент звернення банку до нотаріуса із позовом, вже розглядалась справа про стягнення цим же банком заборгованості із позичальника та іпотекодавця (Клієнта) в суді. Відтак, вимоги банку не можуть вважатись безспірними. Також у заяві нотаріусу, вимогах до позичальника/іпотекодавця, розрахунку до суду та виконавчому написі нотаріуса були вказані різні суми заборгованості, що свідчить про невідповідність стягуваної суми дійсній заборгованості боржника і унеможливлює вчинення нотаріусом виконавчого напису на іпотечному договорі згідно із ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат».

Печерський районний суд м. Києва погодився із моїми доводами як адвоката іпотекодавця і ухвалив рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41808444 ). Апеляційний суд м. Києва рішення місцевого суду скасував і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44311441 ). Але Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу адвоката задовольнив повністю, рішення апеляційного суду скасував, а рішення місцевого суду залишив у силі (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52411642 ).

При цьому, на дату перегляду справи у касаційному порядку Верховний Суд України прийняв рішення, яким висловив правову позицію аналогічній тій, яку відстоював адвокат у даній справі. Суд дав роз’яснення про те, що наявність справи у суді про стягнення заборгованості з іпотекодавця виключає безспірність вимог кредитора та унеможливлює вчинення виконавчого напису нотаріусом (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43006509 ).

Отже, інтереси Клієнта були ефективно захищені завдяки правильній правовій позиції адвоката у даній справі.

Категория Адвокат по кредитным делам, Адвокат судебник | Метки , , , , , , , |

Банку відмовлено у позові до позичальника і до іпотекодавця

У період економічної кризи у позичальників за кредитними договорами нерідко виникають труднощі із своєчасним виконанням грошових зобов’язань, а тим більше, коли кредит видавався у валюті.

У однієї моєї Клієнтки виникла проблема: вона близько року не могла повністю вносити платежі за валютним кредитом, а тому у неї виникла прострочена заборгованість у сумі близько 3 тис. доларів США зі сплати тіла кредиту та відсотків. Виконання кредиту було забезпечено іпотекою (квартирою), яка була придбана до отримання кредитних коштів і передана чоловіком Клієнтки у іпотеку банку.

Проаналізувавши документи та врахувавши її можливості, адвокатом було розроблено комплексну систему захисту її прав та законних інтересів у даній справі. Поряд із стандартними способами захисту, було запропоновано нестандартний, який, нажаль, станом на жовтень 2015 р. не був підтверджений судовою практикою.

Саме про цей спосіб захисту піде далі мова.

У ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» міститься норма, за якою, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла — шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Банк звертався із досудовою вимогою до позичальника та іпотекодавця погасити прострочену заборгованість, але не вимагав у цих листах достроково повернути всю суму позики. Тобто, банк у своїх вимогах не змінив строк виконання зобов’язання на підставі ст. 1050 ЦК України і не вимагав достроково повернути частини позики, що залишилась, та сплати процентів, у зв’язку з простроченням позичальником повернення чергових частин позики.

Така вимога достроково повернути всю суму позики та відсотків містилась лише у позовних заявах, які були подані банком до позичальника і окремо до іпотекодавця. Від дати отримання позовних матеріалів із суду і дати звернення Клієнтів до адвоката не пройшло 60 днів. Прострочена заборгованість була повністю погашена позичальником і в подальшому зобов’язання Клієнткою виконувались належним чином і до моменту перегляду справи у апеляційному порядку.

Разом з тим, заперечення адвоката проти позову банку про те, що вимога кредитора втратила чинність і права банку не порушені на дату вирішення спору, не були сприйняті судом першої інстанції (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56111496 ). Однак, апеляційна інстанція погодилась із моїми доводами адвоката позичальника і, скасувавши рішення місцевого суду, ухвалила нове рішення про відмову у задоволенні позову банку до позичальника повністю (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57874172 ).

Слід відмітити, що у іншій справі за позовом банку до іпотекодавця було розроблено декілька ступенів захисту від звернення стягнення на квартиру і суд першої інстанції врахував заперечення адвоката та відмовив банку у позові ще на цій стадії (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56524900 ). На етапі апеляційного провадження позиція відповідача у цій справі підсилилась ще й рішенням апеляційного суду за позовом банку до позичальника, про яке йшлось вище, а тому рішення місцевого суду про відмову банку в позові до іпотекодавця було залишене без змін.

Відтак, завдяки нестандартному юридичному підходу адвоката до справи було залишено квартиру у власності родини та уникнуто дефолту позичальника.

Будемо працювати над тим, щоб рішення апеляційного суду залишились в силі після перегляду у касаційному провадженні.

Категория Адвокат по кредитным делам | Метки , , , , , |

Адвокат по семейным делам

Предлагаю Вашему вниманию краткий перечень юридических услуг, предоставляемых адвокатом по семейным делам. О некоторых из них можно прочитать более детально, перейдя по соответствующей ссылке.

  1. Юридические консультации по семейным вопросам
  2. Составление и юридическое сопровождение заключения брачного контракта
  3. Раздел имущества в браке
  4. Раздел имущества при разводе
  5. Раздел имущества в случае совместного проживания в гражданском (не зарегистрированном) браке
  6. Защита интересов при разделе имущества
  7. Взыскание алиментов
  8. Другие семейные дела

Для определения сложности вашего вопроса и возможности помочь в разрешении этого вопроса, вам нужно позвонить мне по телефону (067)329-38-31, (044)230-91-55, написать на электронную почту bordachenko@spg.kiev.ua или отправить сообщение на странице «Контакты».

В рубрике «Адвокат по семейным делам» можно ознакомится с материалами по теме семейного права. Интересные дела, в том числе, в которых мне доводилось принимать участие ранее, можно посмотреть в разделе «Рішення суду».

Категория Адвокат по семейным делам | Метки , , , , |

Адвокатский запрос (адвокатський запит)

advocatureВ Законе Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» установлено, что адвокатский запрос является письменным обращением адвоката к органам власти и юридическим лицам о предоставлении информации, копий документов, необходимых для оказания правовой помощи клиенту. При этом Законом установлен срок – не более пяти рабочих дней, в течение которых запрашиваемая информация должна быть передана адвокату. В случае если адвокатский запрос касается большого объема документов или требует длительного поиска информации, которую запрашивает адвокат, срок рассмотрения адвокатского запроса может быть увеличен до двадцати рабочих дней, о чем адвокат должен быть письменно уведомлен.

Также следует отметить, что в случае, если выполнения адвокатского запроса требует изготовление копий документов объемом более 10 страниц, адвокат должен компенсировать фактические затраты на копирование и печать.

Но самое интересное, по поводу адвокатского запроса – это вопрос ответственности. В соответствии с ч.3 ст. 24 Закона Украины «Об адвокатуре» отказ в предоставлении информации по адвокатскому запросу, несвоевременное или неполное предоставление информации, предоставление неправдивой информации, влекут ответственность, установленную законом.

Таким законом является Кодекс Украины об административных правонарушениях, в частности ст.212-3, в соответствии с которой, неправомерный отказ в предоставлении информации, несвоевременное или неполное предоставление информации, предоставление неправдивой информации, в случаях, когда такая информация подлежит передаче в ответ на адвокатский запрос, в соответствии с Законом Украины «Об адвокатуре и адвокатской деятельности» влечет за собой наложение штрафа на должностных лиц от двадцати пяти до пятидесяти необлагаемых минимумов доходов граждан (от 425,00 грн. до 850,00 грн. на дату написание этого поста).

Недавно коллеги поделились двумя постановлениями о привлечении должностных лиц к административной ответственности, за отказ в предоставлении информации по адвокатскому запросу.

В первом случае Оболонский районный суд привлек к ответственности директора одного из столичных обществ с ограниченной ответственностью за то, что он отказался предоставлять адвокату информацию по его запросу. Как следует из постановления, директор пытался обосновать свой отказ тем, что запрашиваемая информация имеет ограниченный и конфиденциальный характер. Однако суд, посчитал, что в отношении информации о финансировании отказ был правомерен, однако в остальной части (сроки введения в эксплуатацию дома, информация о застройщике и генерального подрядчика и т.п.) оснований для отказа не было. Более того, суд также отметил, что отказывать в предоставлении информации на основании того, что в адвокатском запросе отсутствует цель получения такой информации также является незаконным.

Во втором случае, президент одного из столичных ВУЗов просто проигнорировал адвокатский запрос. После того, как срок для получения ответа на адвокатский запрос был пропущен, был составлен протокол об административном правонарушении и материалы были переданы в Оболонский районный суд г. Киева. В этом случае должностное лицо признало свое вину.

Таким образом, как показывает практика, адвокатский запрос является довольно эффективным средством для реализации адвокатом своего права на информацию. Этот пост появился во многом с целью повысить количество слов адвокат Киев, адвокатура и адвокатский запрос на сайте. Но, в случае, если Вам необходимо получить какую-либо информацию, которая может быть получена по адвокатскому запросу, Вы можете обратиться ко мне. И я, как адвокат в Киеве, могу подготовить адвокатский запрос. Если же Вам интересно почитать постановления, о которых я упомянул в данном посте – Вы можете обратиться ко мне с помощью обратной связи. Укажите, пожалуйста, свой электронный адрес и я с радостью направлю постановления Вам.

Категория Адвокатура | Метки , |