Архив рубрики: Адвокат по кредитным делам

Припинення поруки, застави, іпотеки у разі ліквідації позичальника

До написання цієї статті мене наштовхнула практика Верховного Суду України[1] у кредитних правовідносинах, якою обґрунтовано продовження дії поруки або застави/іпотеки, у разі ліквідації юридичної особи позичальника.

Позиція суддів ВСУ полягає у тому, що правовий аналіз ст.ст. 11, 559, 589, 593, 609 ЦК, ст. 14 ЦПК, ст. 129 Конституції України, на їх думку, свідчить про те, що припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації юридичної особи — боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, застави, іпотеки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення в судовому порядку заборгованості із поручителя (майнового поручителя)[2] до дати припинення юридичної особи – боржника; зобов’язання повинне виконуватись належним чином і поручитель (майновий поручитель), укладаючи договір застави із кредитором боржника, повинен був врахувати такий ризик, як подальша ліквідація боржника.

Однак, таке тлумачення положень ЦК України відрізняється від їх дійсного змісту і зумовлене, на мою думку, лобіюванням інтересів банків у кредитних справах.

Так, відповідно до ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Із правового аналізу ст. 609 ЦК України чітко вбачається те, що зобов’язання припиняється внаслідок ліквідації юридичної особи, яка є боржником або кредитором. Єдиним винятком із вказаного правила є випадок, коли відповідно до законодавства України виконання зобов’язання ліквідованого боржника[3] покладається на іншу юридичну особу.

Інших винятків дана норма закону не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. Аналогічна норма міститься і у п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, ч. 1 ст. 28 Закону України «Про заставу», ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», якими передбачено припинення застави/іпотеки у разі припинення основного зобов’язання, забезпеченого заставою/іпотекою.

На даний час відсутні законодавчі акти, які прямо покладають на поручителя та майнового поручителя обов’язок виконати кредитне зобов’язання ліквідованого позичальника.

Таким чином, у разі ліквідації юридичної особи позичальника її кредитні зобов’язання припиняються. У зв’язку з цим порука та застава/іпотека також припиняються в силу зазначених вище імперативних норм цивільного законодавства України. Більше того, якщо поручителем (майновим поручителем) була фізична особа, то відсутні будь-які підстави стверджувати про те, що вона повинна виконати кредитне зобов’язання ліквідованого боржника, оскільки ст. 609 ЦК не містить жодних умов про те, що зобов’язання не припиняється після ліквідації юридичної особи, бо обов’язки боржника покладаються на фізичну особу.

За таких обставин вважаю безпідставними висновки ВСУ про те, що поручитель або заставодавець/іпотекодавець зобов’язані нести відповідальність перед банком (або іншим кредитором) у разі ліквідації боржника за основним зобов’язанням, адже таке зобов’язання припиняється і з ним припиняються порука, застава, іпотека в силу закону.

Додатково до викладених аргументів хочу звернути увагу на не відповідність позиції ВСУ принципам цивільного законодавства про добросовісність, розумність, справедливість (ст. 3 ЦК України).

Якщо кредитор заявив свої вимоги до юридичної особи на стадії її ліквідації або ж у процедурі банкрутства, але такі вимоги не були задоволені через брак майна, то вони вважаються погашеними (ч. 5 ст. 112 ЦК, ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Оскільки вимоги кредитора вважаються погашеними, то у кредитора відсутні будь-які підстави заявляти вимоги до поручителя (майнового поручителя), зобов’язання яких носить похідний характер по відношенню до основного зобов’язання.

Разом з тим, якщо слідувати логіці ВСУ, то кредитор вправі заявити вимоги до поручителя чи заставодавця/іпотекодавця про виконання тієї частини грошового зобов’язання, яке залишилось не виконаним боржником, який перебуває у процесі ліквідації. У змодельованій вище ситуації взято випадок, коли позичальником є юридична особа, а поручителем (майновим поручителем) є фізична особа і кошти за договором позики (кредитним договором) отримав саме позичальник, а фізична особа як поручитель чи заставодавець (іпотекодавець) жодних коштів не отримувала. Тому поручитель (майновий поручитель) повинен буде виконати таку вимогу за рахунок своїх власних грошових коштів. Якщо ж фізична особа поручитель (майновий поручитель) виконає таке зобов’язання перед кредитором, то вона набуває права кредитора по відношенню до первісного боржника за основним зобов’язанням (ст. 556 ЦК, ст. 11 Закону України «Про іпотеку»). Однак, якщо таке погашення відбудеться після ліквідації боржника, то поручитель (майновий поручитель) не зможуть відшкодувати свої втрати, оскільки боржник до цього часу вже буде ліквідований у встановленому законом порядку. Виходить, увесь тягар фінансових втрат понесла особа, яка не отримала жодної відповідної економічної вигоди від такої операції і отримати компенсацію від юридичної особи, яка позичала кошти, — теж не може в силу вимог закону. Це не може вважатись справедливим.

При цьому, поручитель (майновий поручитель) не можуть заявити свої вимоги на стадії ліквідації боржника, якщо вони фактично ще не виконали вимоги кредитора і тому не мають грошових вимог до боржника, який ліквідується. Крім того, заявлення вимог поручителем (майновим поручителем) до основного боржника на стадії його ліквідації з посиланням на кредитний договір та відповідний договір поруки чи застави (іпотеки) не можливе ще й тому, що за кредитним договором банк-кредитор вже заявив вимоги до боржника і задоволення ліквідатором вимог одночасно банку і поручителя (майнового поручителя) буде подвійним стягненням з боржника за одним і тим же зобов’язанням, що є недопустимим.

Фізичні та юридичні особи поручителі (майнові поручителі) перебувають із банками у нерівних умовах. Банки є спеціальними суб’єктами господарювання, основним видом підприємницької діяльності яких спрямований на отримання прибутку від надання фінансових послуг. Поручитель (майновий поручитель) керується у даному випадку іншими мотивами. Навіть, якщо поручитель і отримав плату від боржника за згоду виступити поручителем (ст. 558 ЦК), така винагорода навряд чи буде дорівнювати сумі позики та нарахованих процентів і можливих штрафних санкцій. Інакше якщо у боржника існують кошти сплатити винагороду поручителю у такому розмірі, то у боржника відсутня необхідність у отриманні позики (кредиту). У той же час, сутність підприємницької діяльності полягає у готовності банку понести ризики втрат від неповернення кредиту або ж отримати суму позики та нараховані відсотки. Для мінімізації ризиків банк повинен сформувати резерви під кредитну операцію у розмірі, що встановлені НБУ, вправі застрахувати свої ризики тощо.

Про перебування громадян та банків у не рівних умовах та про сильний статус банку у кредитних справах йдеться також у рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. по справі №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Із вище наведеного вбачається те, що перекладення всього фінансового тягаря на поручителя (майнового поручителя) після ліквідації позичальника, як це робить ВСУ у своїх рішеннях, не відповідає принципам цивільного законодавства, так як не може вважатись справедливим, розумним та добросовісним.

Крім того, ми не можемо погодитись з позицією ВСУ з досліджуваного питання і з інших підстав.

Суд у деяких своїх рішеннях вказує на те, що у ст.ст. 559, 593 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про заставу», ст. 17 Закону України «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення поруки чи застави/іпотеки, як ліквідація основного боржника (ст. 609 ЦК). Тому суд мотивує цим свій висновок про дійсність поруки та застави/іпотеки у разі ліквідації позичальника (юридичної особи), за якого особа виступила поручителем (майновим поручителем).

Однак, у ст.ст. 559, 593 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про заставу», ст. 17 Закону України «Про іпотеку» відсутні також такі підстави припинення поруки та застави/іпотеки, як виконання основного зобов’язання, проведеного належним чином (ст. 599 ЦК), припинення зобов’язання переданням відступного (ст. 600 ЦК), припинення зобов’язання зарахуванням (ст. 601 ЦК), припинення зобов’язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК), припинення зобов’язання прощенням боргу (ст. 605 ЦК), припинення зобов’язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК), припинення зобов’язання неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК). Відсутні будь-які розумні підстави сумніватись у тому, що у разі припинення основного зобов’язання із вказаних вище підстав повинні припинятись і порука та застава/іпотека на підставі відповідних положень ст.ст. 559, 593 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про заставу», ст. 17 Закону України «Про іпотеку», не дивлячись на те, що такі підстави прямо не вказані у цих статтях, а лише міститься загальна відсильна норма «внаслідок припинення основного зобов’язання».

При цьому, вважаю необґрунтованою також позицію ВСУ про неможливість звільнити поручителя (майнового поручителя) від майнового тягаря після ліквідації боржника (позичальника) у разі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора до поручителя (майнового поручителя).

Перш за все, ст. 609 ЦК не містить такої умови для припинення зобов’язання, як відсутність факту звернення кредитора з позовом до суду чи винесення судового рішення у справі щодо такого зобов’язання.

По-друге, суд мотивує свої рішення ст. 11 ЦК України, у якій серед підстав виникнення зобов’язання є рішення суду. Тому на думку ВСУ це свідчить про обов’язок поручителя (майнового поручителя) виконати кредитне зобов’язання на підставі судового рішення, яке є загальнообов’язковим відповідно до ст. 124 Конституції України, навіть після ліквідації основного боржника.

Із такого висновку вбачається те, що у основного боржника та поручителя (майнового поручителя) виникає солідарний обов’язок на підставі рішення суду. Але Суд не враховує ст. 541 ЦК, у якій унормовано, що солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом. Тобто, солідарний обов’язок не може виникати на підставі судового рішення, оскільки ст. 541 ЦК це не передбачено.

Норми ч. 1 ст. 554 ЦК про те, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, не спростовують вище наведені висновки. Так, у ст. 554 ЦК йдеться про солідарний обов’язок, що виник на підставі кредитного договору та договору поруки і припиняється у боржника та поручителя у разі ліквідації боржника на підставі ст. 559, 609 ЦК. Логіка ж ВСУ полягає у тому, що у поручителя виникає солідарний обов’язок на підставі рішення суду згідно із ст. 11 ЦК і не може припинитись до його повного виконання, що суперечить ст. 541 ЦК та іншим нормам ЦК про поруку.

І по-третє, законодавець доповнив діючі процесуальні кодекси нормами про те, що виконавчий документ може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, у разі припинення зобов’язання внаслідок його виконання або з будь-яких інших підстав (ст. 369 ЦПК України, ст. 117 ГПК України). Тому основне зобов’язання припиняється в силу норм матеріального права, не зважаючи на ухвалене судове рішення. У такому випадку суд повинен переглянути свій виконавчий документ та визнати його таким, що не підлягає виконанню, бо зобов’язання відсутнє. Це також підтверджує хибність позиції ВСУ про те, що ухвалене судове рішення створює самостійне зобов’язання для поручителя чи заставодавця/іпотекодавця у кредитних правовідносинах.

Таким чином, вважаю несправедливою практику ВСУ, який підтримує правову позицію про те, що порука та застава/іпотека не припиняються внаслідок ліквідації основного боржника. Тому ця практика ВСУ суперечить принципу «верховенства права» як ідеології справедливості, закріпленого у ст. 8 Конституції України і частково роз’ясненого у п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року у справі N 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м’якого покарання).

Норми ст.ст. 559, 593 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про заставу», ст. 17 Закону України «Про іпотеку» про обов’язкове припинення поруки та застави/іпотеки у разі припинення основного зобов’язання носять імперативний характер. У той же час, судова практика допускає встановлення цього факту у судових рішеннях за позовами про визнання поруки припиненою[4].

Тому вважаю можливими способами захисту прав поручителя (майнового поручителя) подати як заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у зв’язку з припиненням поруки, застави, іпотеки внаслідок припинення основного зобов’язання через ліквідацію боржника, так і шляхом самостійного позову про визнання поруки, застави, іпотеки припиненими. Якщо справа перебуває на розгляді в суді першої інстанції, то поручителю (майновому поручителю) необхідно подати свої обґрунтовані заперечення проти позову.

Крім того, у Законі України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 р. передбачено право подати конституційну скаргу особою, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України (ст. 7 Закону). При цьому, слід звернути увагу на ч. 3 ст. 89 цього ж Закону, у якій міститься ще одна можливість для громадян та юридичних осіб приватного права, — якщо Суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідає Конституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення.

Встановлення цих обставин Конституційним Судом України є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами відповідно до змін, які були внесені до процесуальних кодексів новим Законом України «Про Конституційний Суд України».

Підсумовуючи вище наведене, слід домагатись від ВСУ змінити свою практику у описаній категорії спорів і стати на захист громадян та юридичних осіб, як і передбачено Конституцією та цивільним законодавством України. Поштовхом для цього може бути обґрунтована позиція судів нижчих інстанцій про незгоду із висновками ВСУ (ч. 1 ст. 3607 ЦПК, ч. 1 ст. 11128 ГПК України), оновлення складу ВСУ або ж інститут конституційних скарг, на який багато громадян, у т.ч. автор цієї статті, покладають багато надій.



[1] Постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року N 6-172цс15, постанова Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 р. у справі N 3-688гс16, постанова Верховного Суду України від 10 лютого 2016 у справі N 6-84цс15, постанова Верховного Суду України від 29 березня 2017 р. у справі N 6-2013цс16, та ін.

[2] Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника; ст. 11 Закону України «Про заставу» заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

[3] У аналізованій статті йдеться про «виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи», а тому відповідно до визначення «зобов’язання», яке міститься у ст. 509 ЦК України, слід зробити висновок, що йдеться про обов’язок боржника перед кредитором.

[4] Постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-18цс11, постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-20цс11, постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-69цс11 та ін.

Категория Адвокат по кредитным делам, Адвокат судебник | Метки , , , , , , , , |

Визнано недійсним кредитний договір та договір поруки

Адвокат Олександр Бордаченко 17.08.2017 р. успішно виграв судову справу про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки.

Внаслідок позитивного вирішення справи судом, поручителя було звільнено від обов’язку сплатити банку кошти за неповернений позичальником кредит в сумі 6 627 426,97 грн. при кредитній лінії у 16 000 000,00 грн. Договори були укладені всупереч актам цивільного законодавства (ст.ст. 92, 203, 215, 241 ЦК України), тому суд погодився із доводами адвоката та визнав договори недійсними.

Чекаємо апеляцію від опонентів, але дивимось на подальший перегляд судового рішення по справі з оптимізмом.

Категория Адвокат по кредитным делам, Новости | Метки , , , |

Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Нотаріус вчинив виконавчий напис на іпотечному договорі, з метою звернення стягнення на предмет іпотеки в інтересах банку і запропонував реалізувати квартиру клієнта для погашення заборгованості позичальника за кредитним договором. Кошти отримувала юридична особа, а клієнт у даній справі виступив лише іпотекодавцем (майновим поручителем) за належне виконання позичальником його кредитних зобов’язань перед банком.

Клієнт звернувся до мене за допомогою, як адвоката по кредитним спорам, коли справа знаходилась на стадії примусового звернення стягнення на квартиру органами державної виконавчої служби за виконавчим написом нотаріуса.

Розроблена мною процесуальна стратегія захисту прав та законних інтересів клієнта включала, серед іншого, подача заяви про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за таким виконавчим документом (п. 6 ч. 1 ст. 152 ЦПК України) та оскарження виконавчого напису в судовому порядку (87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 110 ЦПК України).

Позовні вимоги адвокат мотивував, зокрема, тим, що на момент звернення банку до нотаріуса із позовом, вже розглядалась справа про стягнення цим же банком заборгованості із позичальника та іпотекодавця (Клієнта) в суді. Відтак, вимоги банку не можуть вважатись безспірними. Також у заяві нотаріусу, вимогах до позичальника/іпотекодавця, розрахунку до суду та виконавчому написі нотаріуса були вказані різні суми заборгованості, що свідчить про невідповідність стягуваної суми дійсній заборгованості боржника і унеможливлює вчинення нотаріусом виконавчого напису на іпотечному договорі згідно із ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат».

Печерський районний суд м. Києва погодився із моїми доводами як адвоката іпотекодавця і ухвалив рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41808444 ). Апеляційний суд м. Києва рішення місцевого суду скасував і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44311441 ). Але Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу адвоката задовольнив повністю, рішення апеляційного суду скасував, а рішення місцевого суду залишив у силі (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52411642 ).

При цьому, на дату перегляду справи у касаційному порядку Верховний Суд України прийняв рішення, яким висловив правову позицію аналогічній тій, яку відстоював адвокат у даній справі. Суд дав роз’яснення про те, що наявність справи у суді про стягнення заборгованості з іпотекодавця виключає безспірність вимог кредитора та унеможливлює вчинення виконавчого напису нотаріусом (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43006509 ).

Отже, інтереси Клієнта були ефективно захищені завдяки правильній правовій позиції адвоката у даній справі.

Категория Адвокат по кредитным делам, Адвокат судебник | Метки , , , , , , , |

Банку відмовлено у позові до позичальника і до іпотекодавця

У період економічної кризи у позичальників за кредитними договорами нерідко виникають труднощі із своєчасним виконанням грошових зобов’язань, а тим більше, коли кредит видавався у валюті.

У однієї моєї Клієнтки виникла проблема: вона близько року не могла повністю вносити платежі за валютним кредитом, а тому у неї виникла прострочена заборгованість у сумі близько 3 тис. доларів США зі сплати тіла кредиту та відсотків. Виконання кредиту було забезпечено іпотекою (квартирою), яка була придбана до отримання кредитних коштів і передана чоловіком Клієнтки у іпотеку банку.

Проаналізувавши документи та врахувавши її можливості, адвокатом було розроблено комплексну систему захисту її прав та законних інтересів у даній справі. Поряд із стандартними способами захисту, було запропоновано нестандартний, який, нажаль, станом на жовтень 2015 р. не був підтверджений судовою практикою.

Саме про цей спосіб захисту піде далі мова.

У ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» міститься норма, за якою, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла — шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Банк звертався із досудовою вимогою до позичальника та іпотекодавця погасити прострочену заборгованість, але не вимагав у цих листах достроково повернути всю суму позики. Тобто, банк у своїх вимогах не змінив строк виконання зобов’язання на підставі ст. 1050 ЦК України і не вимагав достроково повернути частини позики, що залишилась, та сплати процентів, у зв’язку з простроченням позичальником повернення чергових частин позики.

Така вимога достроково повернути всю суму позики та відсотків містилась лише у позовних заявах, які були подані банком до позичальника і окремо до іпотекодавця. Від дати отримання позовних матеріалів із суду і дати звернення Клієнтів до адвоката не пройшло 60 днів. Прострочена заборгованість була повністю погашена позичальником і в подальшому зобов’язання Клієнткою виконувались належним чином і до моменту перегляду справи у апеляційному порядку.

Разом з тим, заперечення адвоката проти позову банку про те, що вимога кредитора втратила чинність і права банку не порушені на дату вирішення спору, не були сприйняті судом першої інстанції (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56111496 ). Однак, апеляційна інстанція погодилась із моїми доводами адвоката позичальника і, скасувавши рішення місцевого суду, ухвалила нове рішення про відмову у задоволенні позову банку до позичальника повністю (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57874172 ).

Слід відмітити, що у іншій справі за позовом банку до іпотекодавця було розроблено декілька ступенів захисту від звернення стягнення на квартиру і суд першої інстанції врахував заперечення адвоката та відмовив банку у позові ще на цій стадії (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56524900 ). На етапі апеляційного провадження позиція відповідача у цій справі підсилилась ще й рішенням апеляційного суду за позовом банку до позичальника, про яке йшлось вище, а тому рішення місцевого суду про відмову банку в позові до іпотекодавця було залишене без змін.

Відтак, завдяки нестандартному юридичному підходу адвоката до справи було залишено квартиру у власності родини та уникнуто дефолту позичальника.

Будемо працювати над тим, щоб рішення апеляційного суду залишились в силі після перегляду у касаційному провадженні.

Категория Адвокат по кредитным делам | Метки , , , , , |

Адвокат в Киеве

Здравствуйте,

Если вам нужна правовая помощь, консультация юриста, адвокатские услуги – вы можете обратиться ко мне.

 Я, Бордаченко Александр Владимирович, адвокат по судебным делам. Веду дела в общих, административных и хозяйственных судах во всех инстанциях, в коммерческом арбитражном суде при ТПП Украины, Европейском суде по правам человека, иностранных арбитражных судах, в т.ч. Лондонском международном арбитражном суде, третейских судах в Украине, на стадии исполнительного производства. Оказываю правовую помощь в признании и исполнении решений иностранных судов в Украине. Могу оказывать правовую помощь в уголовных делах и делах об административных правонарушениях как адвокат. Очень хорошие результаты для клиентов при рассмотрении судами кредитных дел в спорах с банками, дел об обращении взыскания на предметы ипотеки и залога в судебном и внесудебном порядке. Также оказываю юридические услуги субъектам хозяйствования во время осуществления ими хозяйственной деятельности по составлению договоров, ведения переговоров, составления претензий, проверки имущественного состояния контрагентов и их добросовестности по данным государственных реестров, обжалования в административном или судебном порядке налоговых уведомлений-решений. Перечень оказываемых юридических услуг не является исчерпывающим, поэтому для выяснения вопроса о возможности помочь в конкретном случае, свяжитесь со мной по телефону или напишите на электронную почту, либо воспользуйтесь обратной связью.

Начал юридическую практику по ведению судебных дел в 2003 году и продолжаю заниматься юриспруденцией по настоящее время. Сильные стороны адвоката-судебника – это универсальность, которая нарабатывается в связи с отсутствием узкой специализации по отдельным категориям дел. Адвокату необходимо постоянно усовершенствовать свои знания и навыки в разных отраслях права, что вместе с большим опытом дают возможность рассмотреть ситуацию с разных сторон и максимально качественно помочь клиентам.

Мы работаем слаженной командой с коллегами адвокатами и юристами в рамках ЮФ «Столичная Правовая Группа». Компания ориентирована на комплексное обслуживание бизнеса. Юридическая фирма сопровождает весь цикл жизни субъекта хозяйствования: от регистрации юридических лиц и физических лиц-предпринимателей, помощи во время осуществления текущей деятельности и до продажи корпоративных прав либо исключения сведений о лице из государственного реестра в связи с ликвидацией или банкротством. У нас наработана хорошая база договоров и внешнеэкономических контрактов, которые постоянно улучшаются в связи с законодательными новшествами и динамичной судебной практикой. Компания сопровождает операции с недвижимостью, деятельность в сфере строительства, ведения сельскохозяйственной деятельности, ритейла, коммуникационных услуг, франчайзинга, производства мебели и различных сфер услуг. Кроме того, юридическая компания активно сотрудничает с экспертами, субъектами оценочной деятельности, патентными поверенными, нотариусами, бухгалтерами, детективами, что позволяет предоставить клиентам действительно комплексные и качественные юридические услуги.

Вы можете связаться с адвокатом Бордаченко Александром Владимировичем по телефонам (067)329-38-31, (044)230-91-55 или напишите адвокату на электронную почту bordachenko@spg.kiev.ua либо воспользуйтесь обратной связью на этом сайте «Контакты».

Категория Адвокат по кредитным делам, Адвокат по недвижимости, Адвокат по семейным делам, Адвокат судебник, Адвокатура, Адміністративні процедури, Земельні питання, Новости | Метки , , , , , |